"Цей момент став справжнім даром з небес". 25 років з того часу, коли Шевченко вразив ворота Росії.

9 жовтня 1999 року в москві відбувся футбольний матч останнього туру кваліфікаційного раунду чемпіонату Європи між господарями й національною збірною України. Підсумкова нічия - 1:1 допомогла українцям продовжити боротьбу за путівку, а росіяни змушені були зійти з дистанції.

Учасник того знакового протистояння, яке трапилося рівно 25 років тому, півзахисник Сергій Мізін поділився своїми спогадами з кореспондентом Sport.ua, розповівши, що сприяло досягненню українцями бажаного результату:

Не буду оригінальним, коли скажу, що ажіотаж був вражаючим, адже в разі перемоги господарі отримували пряму квоту на фінальну частину Євро. Щоб уникнути можливих конфліктів і забезпечити безпеку, було вирішено, що ми оселимося в апартаментах українського посольства в Москві. Здавалося, що це не просто кваліфікаційний матч, а справжній фінал чемпіонату Європи.

Коли на 76-й хвилині господарі забили гол, виникли чи не тривоги, що події можуть розвинутися не на користь гостей?

Ні, моя мотивація залишалася на високому рівні. Я продовжував діяти в опорній зоні півзахисту, а після того, як ми пропустили гол, тренер Йожеф Сабо вирішив внести зміни, щоб підвищити динаміку нашої атаки. Це позитивно вплинуло на гру, і ми почали домінувати на полі. На 86-й хвилині, у сутичці зі мною на лівому фланзі, росіяни порушили правила, і ми отримали можливість виконати штрафний удар. Відстань до воріт суперника становила приблизно 35 метрів...

- В тих командах, лави яких захищали, всі стандартні положення виконували ви.

У збірній виникла зовсім інша обстановка. Це завдання було визначене за Андрієм Шевченком. Я ж одразу кинувся закривати, так би мовити, дальній кут, сподіваючись підхопити м'яч, який міг би відбити воротар.

Тоді з'ясуйте, чи в тому ігровому моменті Шевченко завдавав удару по воротах, чи виконував точну передачу?

Я усвідомлюю, що на цю тему вже відбулося чимало обговорень. Особисто я вважаю, що гол Шевченка — це знак Божої підтримки. Перед виїздом до Москви вся команда в Києві завітала до церкви, де вони помолилися та звернулися до Господа за підтримкою.

Після завершення матчу все пройшло спокійно, без будь-яких інцидентів?

Ми провели чимало часу в роздягальні, оскільки нас прийшов привітати Прем'єр-Міністр Валерій Пустовойтенко. Наступну ніч ми провели на території українського посольства в Москві, а вже вранці вирушили в аеропорт, де нас очікував чартерний рейс.

Звісно, з тих семи матчів, що я провів за збірну, саме цей, 25-річної давнини - найбільш пам'ятний. Переконаний, що для всієї України. Бо на чужому полі ми продемонстрували непохитність, майстерність й добилися бажаної нічиєї, яка прирівнювалась до звитяги.Та переможна битва в "лужниках" набула актуальності зараз, коли українці відбивають натиск російського агресора.