Броніслав Нагурський - українець, що увійшов в історію як одна з ікон американського спорту.

Найпопулярнішим видом спорту в США був і залишається американський футбол. Також надзвичайну популярність має реслінг. Для нас це - заокеанська екзотика. Тим цікавіше, що у цій екзотиці присутня унікальна особа українця Броніслава (Бронко) Нагурського, який зумів стати культовою постаттю як у футболі, так і в реслінгу.

Цілком природно, що навколо Броніслава Нагурського існує чимало міфів, легенд, чуток та байок - надто визначною особою він був. Декілька таких згадаємо і ми. Однак перевагу віддамо беззаперечним та запротокольованим фактам.

Броніслав (відомий як Бронко) Нагурський з'явився на світ 3 листопада 1908 року в канадському місті Рейні-Рівер, що розташоване в провінції Онтаріо. Він походив з польсько-української родини іммігрантів, які прибули з Галичини, його батьками були Михайло (Майк) та Михайлина Нагурські.

У 1913 році родина перебралася до американського міста Інтернешнл-Фоллс (штат Міннесота). Тут вони володіли продуктовою крамницею, в якій продавали товари з власної ферми. Бронко був старшим з дітей, тому став в родині головним помічником. Дужий хлопець працював на лісозаготівлі та виріс справжнім богатирем. На піку спортивної кар'єри його зріст складав 191 см, а вага сягала 107 кг.

Кларенс Спірс, головний тренер футбольної команди Університету Міннесота, став відкривачем 19-річного Бронко Нагурського для світу спорту. За однією з легенд, Спірс приїхав до Інтернешнл-Фоллс з метою знайти іншого гравця, але натрапив на Бронко, який самостійно орав поле, використовуючи плуг без допомоги тварин. Коли Спірс запитав у хлопця, як дістатися до потрібного місця, той, піднявши плуг, вказав йому напрямок. Ця історія звучить занадто ідеально, щоб бути правдою, але в 1927 році Бронко вже був гравцем університетської команди "Золоті ховрашки". Завдяки своїм фізичним даним він виконував кілька ролей на полі: фулбек, офензів-текл та дефензів-текл. Для тих, хто знайомий з американським футболом, це означає, що його завданням було блокувати атаки суперників і підтримувати своїх нападаючих.

"Яку позицію ти займаєш на полі?" - поцікавився Спірс. Хлопець відповів тренеру: "Граю на всіх позиціях".

Бронко провів три сезони в складі команди Міннесоти, що дозволило йому стати помітною фігурою. В подальшому його включили до Зали слави університетського футболу в Атланті, штат Джорджія, в рік заснування цього престижного закладу (1951).

Шлях з університетського спорту прямував до професійних ліг. Професійна кар'єра Бронко Нагурського протягом сімох років (1930-1937) була пов'язана з клубом "Чиказькі Ведмеді" (Chicago Bears). Він прийшов туди в статусі одного з найперспективніших гравців Національної Футбольної Ліги (НФЛ). Його початковий контракт передбачував річну зарплатню 5 тисяч доларів.

"Ведмеді" з Нагурським виграли чемпіонство НФЛ у 1932 та 1933 роках.

"Зупиняти його було все одно що намагатися зупинити вантажний поїзд, що котиться під гору", - говорили про нього суперники.

У матчі сезону-1933 проти "Портсмутських спартанців", де вирішувалось чемпіонство, Бронко, прийнявши м'яч, прорвався, скидаючи з себе суперників одного за одним, до гольової лінії, а потім за інерцією врізався у цегляну стінку, яка лише і зупинила його. Прийшовши до тями, Нагурський нібито сказав:

"І цей останній юнак справді сильно вдарив мене."

У 1937 році Нагурський звернувся до власника "Ведмедів" з проханням про підвищення зарплати на 1000 доларів, проте це прохання залишилося без відповіді, і він вирішив покинути футбол. На той момент у нього вже була приваблива альтернатива, про яку буде зазначено далі.

У 1943 році, під час війни, Бронко зробив тимчасовий повернення до "Ведмедів", оскільки команді не вистачало гравців, а вона знову прагнула досягти успіху в НФЛ. Українець відіграв важливу роль у фіналі, допомігши своїй команді здобути перемогу над "Вашингтонськими Червоношкірими" з рахунком 41:21, реалізувавши триярдовий тачдаун.

У 1944 році, після того, як армійська комісія визнала його таким, що не підлягає військовій службі через наслідки спортивних травм, Бронко Нагурський став тренером футбольної команди Університету Каліфорнії (Лос-Анжелес), пропрацювавши з нею один рік. А потім знову повернувся до своєї спортивної альтернативи - якою став реслінг.

У ті часи було звичним, що спортсмени влітку займалися футболом, а взимку – хокеєм. Проте наш герой вирішив поєднати американський футбол з боротьбою. Після завершення футбольного сезону 1933 року, за порадою свого тренера Тоні Стечера, який був братом відомого чемпіона з реслінгу Джо Стечера (знаменитого своїм переможним боєм проти ветерана Івана Піддубного під час його туру по Америці), він спробував свої сили в реслінгу.

Після завершення кар'єри у футболі, Бронко Нагурський досяг великих висот у рестлінгу. Він тричі здобував чемпіонські титули у різних версіях. Найяскравішим моментом його кар'єри стала перемога 23 червня 1939 року над легендарним Лу Тесом, коли він виборов звання чемпіона Національної Асоціації Реслінгу (National Wrestling Association).

Повернувшись до реслінгу в 1945 році, Бронко виступав до 1960 року. Наприкінці 1950-х він сформував реслерський дует з молодим борцем на Вернаном Ганєм. У грудні 1957-го вони виграли чемпіонський титул NWA, який утримували до березня 1958-го.

"Виграти було для нього справжнім випробуванням. Хоча він не відзначався видатними здібностями борця, його рішучість і гідність заслуговували на звання чемпіона світу", - зазначив відомий канадський рестлер Стю Харт.

Після завершення своєї спортивної кар'єри Бронко Нагурський став власником бензозаправки в Інтернешнл-Фоллсі. Ця частина його життя пов'язана з цікавою історією. Заправка Нагурського користувалася величезною популярністю, і клієнти поверталися знову і знову. У чому ж секрет? Справа в тому, що силач Бронко так міцно закручував кришки на бензобаках, що відкрити їх зміг лише він сам.

У 1978 році він завершив свою професійну кар'єру. Після втрати дружини Ейлін у 1987 році, старший велетень почав страждати від серйозних проблем зі здоров'ям. Через артрит йому доводилося пересуватися з допомогою палиці. Останні роки свого життя він провів у будинку для літніх людей, де 7 січня 1990 року помер від серцевої недостатності. У нього залишилися четверо синів, дві доньки, п'ятнадцять онуків і одна правнучка.

У 1963 році Бронко Нагурський був включений до щойно створеної Зали слави американського футболу в Кантоні, штат Огайо. Після його смерті в Інтернешнл-Фоллс відкрили музей, присвячений пам’яті Бронко Нагурського. У 1993 році Американська асоціація футбольних авторів започаткувала Премію Бронко Нагурського, яка вручається найкращому захиснику серед університетських команд. У 1999 році видання The Sporting News визначило українець на 35-му місці в рейтингу 100 найзначніших футболістів усіх часів. У 2000 році, за результатами голосування видання Minnesota Star Tribune, він був визнаний другим найвидатнішим спортсменом Міннесоти XX століття, поступившись лише бейсболісту Кірбі Пакетту.